Недовшановане вшанування або чому влада забула про битву під Берестечком…

Історія українського козацтва багата звитяжними перемогами й болючими поразками, але деякі програні битви залишили в історії України й у пам’яті народу глибший слід, ніж деякі перемоги, бо саме вони стали поворотними в історії українського козацтва й української державності. Саме такою визначною битвою є битва під Берестечком, яка у часи Хмельниччини була однією з найбільших битв, що відбулися між Військом Запорізьким і військом Речі Посполитої.
366 річниця битви під Берестечком
Звичайно ж, це був не один бій, а ціла низка військових операцій, які відбувалися у період з 18 по 30 червня 1651 року, і сама битва відбулася недалеко від Берестечка під селом Пляшева. Відомо, що спочатку все вказувало на те, що ця битва мала б стати для війська гетьмана Богдана Хмельницького переможною, але, на жаль, через низку незрозумілих і навіть зрадницьких дій союзника Хмельницького кримськотатарського хана Ісляма III Ґерая битва був програна, внаслідок чого Хмельницький був змушений підписати з поляками дискримінуючу мирну угоду, так званий Білоцерківський мирний договір (підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 року). Відомо, що під селом Пляшева загинуло багато українських козаків – за оцінками польських істориків, до 30 тисяч, хоча розкопки, які проводилися у цих місцях показують, що насправді втрати козацтва були значно менші й становили всього декілька сотень. Історики вважають, що саме такі незначні втрати дали Богдану Хмельницькому змогу через декілька місяців зібрати нове потужне військо і вже 2 червня 1652 року у битві під Батогом завдати нищівного удару польському війську.

Але це історія, а насправді хочеться поговорити трохи про сучасність, про те, як нащадки «прадідів великих» з року в рік відзначають річниці цієї історичної битви і вшановують пам’ять загиблих у берестецькій битві козаків.
366 річниця берестецької битви

Отже, у 2017 році, як і за рік, і за два, й навіть за десять років до сьогодення, у селі Пляшева Радивилівського району відзначалася чергова, тобто, 366-та річниця битви під Берестечком. Мабуть є сенс сказати, що хоч для України ця битва була історично визначною, але широкому загалу українців невідомо ні те, коли відбуватимуться заходи по вшануванню пам’яті загиблих у цій битві козаків, ні те, яким чином це відбуватиметься. А звідки про це можна дізнатися, якщо жодні ЗМІ (ні радіо, ні телебачення, ані навіть інтерент-видання) жодного разу не намагалися завчасно донести до українців відомості про те, що ці заходи відбудуться у такий-то день, у такому-то селі. Більше того, насправді досі навіть не визначено якоїсь конкретної дати, коли мають відбуватися ці заходи. Із року в рік ця дата «плаває» від середини червня до початку липня, тому про неї знає тільки місцеве населення, а також ті, хто зацікавлений у популяризації цього заходу серед населення України, члени козацьких організацій. Тобто якщо хтось із немісцевих хоче бути присутнім, наприклад, на Божественній літургії, під час якої моляться за спокій душ загиблих українських козаків і новітніх українських героїв, що полягли за незалежність України, яка завжди відбувається у неділю, то ця людина має відслідковувати у соцмережі сторінку, яка присвячена Берестецькій битві, або ж сторінку села Пляшева, чи дізнаватися про це від знайомих місцевих людей, чи від членів козацьких організацій Луцька, Львова і Рівного, які беруть безпосередню участь у цих заходах і є організаторами деяких з них. Насправді така ситуація досить дивна, бо, якщо хтось побував на цих заходах цього року і вирішить відвідати їх наступного й приїде у Пляшеву в ці ж дати у надії, що заходи відбуватимуться у цей же час, то ці люди ризикують не потрапити на вшанування, адже, як уже наголошувалося, ця дата «плаває», а ніякої доступної для будь-якої пересічної людини інформації просто не існує.

Зазвичай усі заходи відбуваються впродовж трьох днів, а зовсім не одного дня, як можна зробити висновок із тих уривків інформації, яка просочується у інформпростір. Окрім Божественної літургії, яку кожного року проводить Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у неділю, заходи починаються вже у п’ятницю.366 річниця берестецької битви
Отже в перший день, тобто у п’ятницю, проводиться таборування, у суботу члени козацьких організацій проходять маршем через місця, на яких точилися запеклі військові дії, зупиняючись біля кожної старовинної могили, у якій поховані загиблі козаки, щоб належним чином вшанувати молитвою і залпом зі старовинних рушниць. Хочеться нагадати, що всі заходи проводяться у Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», відомому також як «Козацькі Могили», тобто могила не одна, їх декілька. Саме тому козацький марш проходить повз всі могили, а на місці найбільшого поховання провадиться урочиста панахида.

На жаль, роль місцевої влада у всіх цих вшанувальних заходах не дуже визначна й заключається лише в тому, що дозволяє сучасним козакам отаборуватися на своїй землі, а також виділяє клаптики землі торговцям всіляким крамом (аякже ж, без торговців жоден захід неможливий), та встановлює перед у Свято-Георгіївським собором сцену, на якій потім виступають деякі політики (куди ж без політиків) і запрошені народні колективи.

Отже, у п’ятницю й у суботу козацькі організації влаштовують історико-популяризаційні заходи, такі як таборування для підлітків і для всіх охочих пожити у польових умовах, так як це робили козаки в походах. Ці ж організації кожного року встановлюють захисну фортецю з вежею, схожою на ті, що в часи козаччини встановлювали під час таборування козаки, варять і роздають куліш, демонструють старовинну зброю і таке інше, намагаючись долучити сучасну молодь до історії. На жаль, усі ці цікаві події залишаються поза увагою навіть тих людей, які мають бажання приєднатися й до таборування, і до маршу, і до недільної літургії, адже отримати інформацію про ці заходи не так вже й просто. Через це виникає враження, що всі ці заходи – це якісь секретні акції, а не відзначання річниць історично відомої Берестецької битви.
366 річниця берестецької битви
Також дивує те, що духовній владі ніщо не заважає з року в рік приєднуватися до цієї події й проводити урочисту поминальну службу, на якій присутні священики православної церкви Київського Патріархату, що з’їжджаються у Пляшеву практично з усієї України, а світська влада так і не спромоглася навіть встановити для вшанування пам’яті полеглих у Берестецькій битві козаків тверду дату, не кажучи вже про те, що Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», абсолютно не пристосований ні для проведення урочистостей, ні для туризму, хоч насправді саме туризм міг би не тільки принести кошти у місцевий бюджет, але й популяризувати історичні події, які мають безпосереднє відношення до формування України як держави.

Звичайно ж, такий дороговартісний інфрасруктирний проект місцевій владі самотужки не осилити, але широке популяризування заходів по відзначенню річниць Берестецької битви на центральних телеканалах і на радіо могло б зацікавити справжніх інвесторів, а не тільки деяких політиків, які кожного року приїжджають на ці річниці лише заради електоральної підтримки, а зовсім не для того, щоб по-справжньому вшанувати полеглих у минулих віках козаків і полеглих у нинішній війні захисників України. Це ж так просто — примчатися на дві години в Пляшеву, пофоткатися з електоратом, поусміхатися на камери місцевим телеканалам, а потім вискочити на сцену, щоб сказати декілька банальних фраз… А ось допомогти місцевій владі втілити в життя вартісний інфраструктурний проект значно складніше, бо потрібно не просто говорити, а ще щось і робити. Як каже мудрий український народ, язиком плести – не мітлою мести.

Що ж, політик – завжди політик, і сьогодення його цікавить значно більше, аніж історія, нехай навіть, це історія власної країни, яка за часів Росіської Імперії, а потім за часів СРСР була спотворена, і тому будь-які битви за Україну в цій історії мали вигляд неважливих. На жаль, такий погляд на історію власної країни й досі залишається аж занадто популярним не тільки серед простих українців, але й серед політиків.

Ось і виходить, що річницю звитяжної, хоч і непереможної Битви під Берестечком відзначаютькожен рік, і кожен рік нібито відбувається вшанування полеглих у цій битві козаків, але це все якесь недовшановане вшанування і недовідміченне відмічання.

Може, час згадати, що народ, який не пам’ятає свою історію, не має майбутнього. Чи не час нам про це нарешті замислитися?
Автор: Анастасія Михальченко
За матеріалами сайту http://zrada.today/

Опубліковано у Козацькі могили, Новини, Святкування. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *