Мандрівка перша: Частина перша – Курган св.Теклі

Передмова

На днях, переглядаючи свій сайт Берестечка (www.berestechko.info), спіймав себе на думці, що народившись та проживши майже 20 років свого життя (зараз проживаю у Луцьку) у цьому містечку, багато про що дізнаюся зі знайдених мною в мережі Інтернет фотографій та публікацій. Перечитуючи різноманітні матеріали про Берестечко та його архітектурні пам’ятки, Берестечківську битву, Козацькі могили, тощо, знаходжу речі та факти, які й сам міг би побачити та дати їм власну оцінку. Якось воно завжди так – те що у тебе під боком на виду не привертає особливої уваги аж поки інші люди, які знаходяться за сотні й тисячі кілометрів не відкриють тобі нове бачення здавалося уже сто разів переглянутих і зрозумілих речей та подій.
Роздумуючи над цим вирішив негайно усе виправити, знайти час, якого завжди так не вистачає, і здійснити низку цілеспрямованих поїздок на свою малу Батьківщину – до Берестечка!

Мандрівка перша: Берестечко
(Курган св.Текля, Мурований стовп, Рінчина).
4 вересня 2011 рік

Ранок. Прохолодний і місцями навіть пронизливий вітер б’є із майже осіннього неба своєю свіжістю. Проте день обіцяє бути погожим та теплим. Отже, свою першу мандрівку вирішив розпочати за таким маршрутом: Курган св. Текля – Мурований стовп – Рінчина.

Частина перша – Курган святої Теклі

Із книжки Леоніда Чучмана “Берестечко” дізнаємось: “Вся Волинська земля, і, зокрема, Берестечко, багато лиха зазнали від своїх ворогів, особливо татар. Татарські наскоки були часті спустошливі. Озброєні луками, кривими шаблями, ножами, зрідка списами, татари на своїх степових конях легко переносились через неосяжні степи. Полон (ясир) – головна здобич татар, особливо хлопчики і дівчатка. Для цього кожен татарин брав в похід кілька запасних коней, мотуззя із сиром’ятної шкіри (щоб зв’язувати полонених), великі корзини (в яких саджали підібраних дітей).

Татарські наскоки здебільшого відбувалися під час жнив, коли легше було ловити людей розсіяних по полях. Татари нищили все на своєму шляху, захоплюючи худобу, цінне майно.
Жителі Берестечка напередодні і після визвольної війни 1648-1654 pp. внаслідок польських репресій і татарських нападів пережили період страшного розорення. Вже в 1648 році кількість димів (господарств) у Берестечку зменшилась до 315. В 1649 році їх лишилось 150, а 1650 – не виявлено “ні одного диму, ні одного хлопа”. Очевидно тут, як і по всій Волині польська шляхта винищувала все. До того ж кримські татари знищували або забирали в полон. Рятуючись від загарбників, берестівчани йшли в “козаччину”, а ті, які ховалися у розореному краї, помирали з голоду або від масових епідемій.
Незважаючи на це, Берестечко на диво швидко відбудовувалось. Так уже в 1658 році тут татари знову замучили і забрали в полон 750 людей, зруйнували всі споруди, крім трьох будинків. Багато берестівчан чинили опір ворогам, як, наприклад, черниці католицького монастиря на чолі з своєю наставницею Теклею у тому ж гаки 1658 році. Татари всім їм повідрізали груди, а в голови позабивали гвіздки. Курган, де поховані замордовані, в народі називають “Свята Текля” (за одними даними їх загинуло 500, за іншими 43). Висота кургану 3,5 метра. В 1697 році на ньому збудовано каплицю. Інших бранок татари також змордували, а їхніми трупами загатили греблю в лісі, праворуч урочища “Шведиха”. З того часу це місце називається “Дівоча гребля”.
Багато жителів Берестечка під час татарських нападів ховалися в льохах під замками, а також у льосі, що тягнувся через усе місто від костела аж до єврейської синагоги. Крім гого, за Рінчиною, в урочищі Секція було викопане велике сховище.

Полонених берестівчан гнали в Крим. Знесилених невільників продавали в Кафі (тепер місто Феодосія). Куплених в Кафі бранців вантажили на кораблі і розвозили в Царгород (тепер м. Стамбул), Анатолію, Персію, Індію, Аравію та інші країни Азії га Африки.”1
Рисунок 1. Каплиця святої Теклі, 4 вересня 2011 рік
У кінці 90-х на кургані, всередині каплиці було встановлено скульптуру жінки, яка є прообразом Теклі. Жінка дивиться на південь, у слід татарам, які майже пів тисячоліття тому залишили її та інших жінок на цих землях помирати.
Як свідчать виявлені світлини каплиця декілька разів змінювала своє зовнішнє оздоблення (Рисунок 2,3), можливо із 1697 року була й не раз перебудована.
Рисунок 2. Каплиця святої Теклі (реконструкція після урагану), весна 1976 рік
Рисунок 3. Каплиця святої Теклі, рік не відомий
Підходжу до кургана. Вражає занедбаність: увесь курган зарослий бур’янами, які сягають мені грудей.
Рисунок 4. Зарослий бур’янами курган святої Теклі
Не кращий вигляд має й сама капличка. Від дощів, снігу й морозів стіни позатікали, пооблітала штукатурка, змилась вапняна побілка
Дах каплиці, покритий глиняною черепицею, теж бажає кращого, як і його оздоблення…
Із південно-східної сторони знаходжу вузьку, проте добре протоптану аж до землі стежку, – все ж дорогу сюди люди не забувають. Піднімаюсь по стежці у капличку і застигаю до глибини душі вражений… Те чого не зміг зробити час за довгі століття, те що було не під силу накоїти природним стихіям, вчинила двонога істота. Те що здавалось знизу просто стертим із лиця жінки-скульптури покриттям виявилось суцільною раною на обличчі!!!
Знівечене лице скульптури жінки на кургані святої Теклі
Із обуренням та жахом розглядаю знівечене лице святої Теклі!.. Та виявилось – це був тільки початок людської ницості і не людності.
Геть розбита ліва рука, сильно пошкоджений плащ та права нога монахині!!!…
Не вистачає просто слів, щоб описати той хаос емоцій, що здійнявся у моєму серці… Не вистачає слів, щоб дати оцінку тим страшним діянням тих страшних вандалів, що вчинили таку наругу над пам’яттю про загиблих людей!!! Не вистачає слів…
Не зважаючи на ясний та погожий осінній день, настрій мій здуло крижаним вітром… Продовжую огляд каплички. І ніби у насмішку над актом вандалізму бачу дві охоронні таблиці – радянську і українську.
Радянська та українська охоронні таблиці
Знизу під курганом ще один охоронно-іформаційний знак – бетонний стовпець із аналогічною інформацією
Біля понівечених ніг Теклі хтось поклав скромні польові квіти…
Загалом, не зважаючи на занедбаність кургану та каплиці, вона іще досить міцна і жодна стихія не здолає її ще, можливо й століття. Аби лиш людська рука знову не накоїла непоправного…
Склепіння каплички на вигляд ще достатньо міцне
Аналізую побачене, стараюсь віднайти хоча б якесь логічне пояснення прояву даного акту вандалізму. У пам’яті спливають події й факти нашої волинської історії. Згадується вікове гноблення та знущання польської шляхти над українськими селянами. Згадується значно ближчий польсько-український конфлікт на Волині 1943-44 років. Історик, політолог, кандидат політичних наук Олександр Палій зазначає: “в липні 1943 року на Волині почався кривавий міжетнічний конфлікт. У сутички польських та українських повстанців було втягнуто цивільне населення сіл, у яких базувалися ті й інші повстанські загони, а також саме цивільне населення з «загонів самооборони».

І вояки УПА, і польської Армії Крайової брали участь як у захисті «своїх» сіл, так і в нападах на ворогуючі, хоча були й загони, що самоусувалися від сутичок. Усе це супроводжувалося убивствами не лише озброєних ворогів, а й цивільних з обох сторін.

За польськими підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч осіб, з українського боку загинуло до кількох тисяч осіб.” 2
Підсумовуючи сказане вище історик Наталія Рева констатує наступне: “Як бачимо, в 1943 році і українці, й поляки стали жертвами провокації. Етнічний конфлікт між ними був спровокований імперськими амбіціями двох непримиренних ворогів (Радянського Союзу та нацистської Німеччини), які виявилися союзниками у питання протидії як українському, так і польському визвольному руху. Політичні лідери як українців, так і поляків за власними суперечностями й образами не змогли або не захотіли усвідомити, що були лише пішаками в протистоянні двох тоталітарних імперій, результатом чого стали жертви як з одного, так і з іншого боку. І українці, й поляки досі перебувають під владою закладених у ті буремні роки стереотипів. Окремі кола Польщі звинувачують українців у “різанині” 1943 р., не помічаючи власної провини у ній, значна частина українців не може й не хоче пробачити західному сусідові утисків міжвоєнних десятиліть. Але ні перші, ані другі не замислюються над тим, кому це вигідно.”3
Невже у затуманеній алкоголем чи обізленістю голові спалахнула ота приспана десятиліттями й століттями хлопська ненависть до усього пов’язаного із польщею й панами? Погнала чинити “криваву росправу” за усі образи завдані нашим прадідам?.. Може й так, однак таке однобоке трактування не витримує жодної критики, адже тут загинули не польські вояки, а жінки-монахині які більш ніж 400 років тому стали на захист свого містечка, на захист того морального виродка, який потім прийшов і наплював на пам’ять, поглумився над історією!..

Опубліковано у Захоронення, Мандрівки, Монументи. Додати до закладок постійне посилання.

6 коментарів до Мандрівка перша: Частина перша – Курган св.Теклі

  1. Lyubomir коментує:

    Chekaemo! Chymosx dopomogty mozhu??

  2. Lyubomir коментує:

    Chytayutx bagato. Ya tak dumayu. Komentuyutx malo. A scho tut mozhna prokomentuwaty. Dity gralysx. Ne podumaly. Ne nawcheni. Try kopiyky z kozhnogo zhytelya i kaplychka yak nowa. A sayt i stattya garni. I potribni. Ne zupynyaytesx

    • admin коментує:

      Дякую. Готую до опублікування Мурований стовп та Маєток пана Рінчинського

  3. Анжела коментує:

    Дуже хороша ідея! Так тримати.
    Особисто мені цікаво було почитати історичні довідки про наше містечко. Дякую.

    • admin коментує:

      Дякую, Анжела! У мене таке враження, що тільки ми із тобою той сайт і читаємо… На жаль…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *